Навіть у найскладніші часи люди будують стосунки, реєструють шлюби, народжують дітей. Саме тому наш спільний проєкт із Milla Nova був задуманий для підтримки українських військових, які одружилися під час війни. Вийшла не просто красива весільна фотосесія трьох пар у Львові — це був справді магічний день, сповнений сліз щастя, обміну обітницями та найміцніших обіймів.
Закохані, які нині захищають нашу країну, не бачилися зі своїми найдорожчими людьми кілька місяців, тому ця романтична подія стала вагомим приводом для ротації* та несподіваних одкровень.
Кожна з трьох історій (про перше освідчення, маленькі сімейні традиції чи спільні плани через 50 років) — особлива, але всіх їх об’єднує кохання, яке не знає перешкод, навіть якщо за вікном сирени, а між вами сотні кілометрів розлуки. Кохання, яке завжди на часі.
До війни обоє були акторами. Макс грав у Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра, а Світлана заснувала Київський сюрреалістичний театр «14ORLOV». Знімалися у серіалах, але спільних проєктів не мали.
“
Саме війна допомогла зрозуміти: якщо ми завтра помремо, але останньої миті будемо разом, — це і стане найкращим свідченням того, що ми жили недаремно.
Коли та за яких обставин ви вирішили одружитися?
Світлана
Тільки-но зрозуміли, що кохаємо. А Макс завжди був упевненим і наполегливим стосовно мене. Війна почалася в період, коли ми пізнавали одне одного. Саме війна допомогла зрозуміти: якщо ми завтра помремо, але останньої миті будемо разом, — це і стане найкращим свідченням того, що ми жили недаремно.
Макс
Пропозицію я робив Світланці через відеозв’язок. Поки всі мої товариші купували необхідне спорядження, я бігав у пошуках обручки. Пропозиція — один із тих моментів, які пам’ятаєш усе життя. А тут ще й так склалися обставини, коли ми дуже хочемо бути поряд, але фізично не можемо. Це непросто, але для справжнього кохання немає перешкод.
Про що ви мрієте після перемоги найбільше?
Світлана
Щоб наша родина стала більшою. І попри те, що життя дуже змінилося, хочеться повернутися до своєї професії: зніматися в кіно, грати в театрі та створювати багато цікавих проєктів на рідній землі.
Макс
Набутися разом. Гуляти зі своєю коханою вулицями рідного Києва. Насолоджуватися відсутністю сирен і тривог. Хочеться спокою.
Якою ви бачите свою сім’ю через п’ять і 50 років?
Світлана
Для мене завжди найціннішим було почуття свідомого кохання. Коли ти любиш не тому, що звик чи так колись вирішив, а тому що відчуваєш це просто зараз. Сподіваюся, що через п’ять років ми будемо продовжувати підживлювати наше кохання. Через 50… вірю, що ми залишимося такими ж.
Макс
Хочу, щоб через п’ять років ми вже виховували нашу дитину і разом грали у кіно. А через 50 — просто хочу бути разом. Сподіваюся до того часу не розгубити навичок вигадувати щось цікаве, щоби смішити кохану.
Як ви сприйняли рішення коханого піти на війну?
Світлана
Мені досі важко це усвідомлювати і говорити про це. Я злилася, почувалася безпорадною. В хід йшли всі можливі методи «маніпуляцій і шантажу». (Сміється.) Але потім зрозуміла, що тільки витрачаю час, який ми можемо наповнити любов’ю. Тож поки все ще приймаю цю реальність, чекаю на якнайшвидшу перемогу і дуже пишаюся Максом.
Як ви сприйняли рішення коханого піти на війну?
Світлана
Мені досі важко це усвідомлювати і говорити про це. Я злилася, почувалася безпорадною. В хід йшли всі можливі методи «маніпуляцій і шантажу». (Сміється.) Але потім зрозуміла, що тільки витрачаю час, який ми можемо наповнити любов’ю. Тож поки все ще приймаю цю реальність, чекаю на якнайшвидшу перемогу і дуже пишаюся Максом.
Як ви уявляли своє весілля та яким воно вийшло?
Світлана
Весілля уявляли камерним, лише для найрідніших та найближчих. Вийшло і справді камерно, але якось аж занадто. (Сміється.) Треба буде повторити для дорогих серцю людей.
Як ви уявляли своє весілля та яким воно вийшло?
Світлана
Весілля уявляли камерним, лише для найрідніших та найближчих. Вийшло і справді камерно, але якось аж занадто. (Сміється.) Треба буде повторити для дорогих серцю людей.
Чи змінилося щось у ваших стосунках після реєстрації шлюбу?
Світлана
Тепер усе якось більш відповідально і трепетно. Іноді помічаю в собі дивні бажання: наприклад, постійно хочу нагодувати чоловіка. (Сміється.)
Макс
Окрім того, що з кожним днем кохаю все сильніше, наче нічого і не змінилося. Хочу вивчати свою Світланку все життя, але так було і до реєстрації.
До війни Анастасія працювала у школі дизайну та паралельно планувала створення власного бренду одягу, проте змушена була залишити Україну. Альберт працював у IT-школі, але вирішив стати на захист країни. Пара одружилася наступного дня після нашої фотосесії.
“
До пропозиції я готувався декілька годин. Часу було обмаль, адже у мене на все про все було тільки три дні.
Як це було? Поділіться спогадами про освідчення в коханні.
Анастасія
Ми згадуємо цю мить з усмішками на обличчях, тому що це було якось по-дитячому, по-справжньому. Першою в коханні зізналася я. Ми поверталися додому після прогулянки містом, і саме на ескалаторі метро я відчула цю потребу. За два тижні, коли ми були вдома, Альберт поставив на паузу фільм, і я почула від нього ті важливі слова.
Питання до нареченого: як довго ви готувалися зробити пропозицію?
Альберт
Готувався я декілька годин. Часу було обмаль, адже у мене на все про все було тільки три дні. Я був готовий зробити пропозицію ще пів року тому, отже це рішення не було спонтанним. В організації мені допомогли подруга Ліля і мій побратим Максим, з яким ми пішли воювати. Дякую їм за таку допомогу.
Питання до нареченої: чи стала пропозиція для вас абсолютним сюрпризом?
Анастасія
Від початку війни я поїхала до Франції, а мій на той момент хлопець пішов в армію. Після трьох місяців розлуки я відчула, що дуже хочу побачити його, і приїхала до Львова. У нас було лише три доби разом, і от в останній день Альберт говорить, що у нього для мене є сюрприз: ввечері ми йдемо на пікнік із нашим другом, який теж служить у ЗСУ і якого ми теж не бачили всі ці місяці.
Альберт веде мене на Лису гору, ми обіймаємося з другом, плачемо, і тут я бачу, що друг відходить із телефоном і починає знімати нас на камеру. Розгублена, я обертаюся і бачу Альберта на коліні, з букетом моїх улюблених квітів і обручкою в руці. Я відчувала, що це може статися цього дня, але все одно була шокована.
Як трансформувалися ваші стосунки після 24 лютого?
Анастасія
Вони однозначно стали міцнішими. Як жінка, я хвилююся щодня за свого чоловіка. Ще й з огляду на те, що він сам ухвалив рішення стати на захист країни.
Альберт
Сто відсотків стали міцнішими! Настя телефонує мені триста тисяч разів на день, такого вона не робила до війни. (Сміється.)
Яким був ваш звичайний день до 24 лютого та як він минає сьогодні?
Анастасія
Звичайний день до 24 лютого ми проживали, як звичайні люди: прокидалися зранку, снідали, збиралися на роботу, поверталися додому. Першою приходила з роботи я, готувала вечерю, займалася побутовими справами і чекала на чоловіка вдома. Разом вечеряли, дивилися кіно. Вихідні проводили вдвох або з друзями, ходили в кіно, пили каву.
Сьогодення наразі таке: Альберт служить в армії, захищає наш спокій і країну, а я в Києві, працюю і дуже хвилююся за нього. Більше часу проводжу з рідними та на самоті.
Як ви підтримуєте одне одного в найскладніші миті?
Альберт
Гадаю, в нашому спільному житті складних миттєвостей ще не було. Був період, коли я тільки-но змінив роботу і залишився майже без фінансів. Настя тоді мене підтримала не тільки словом, а й ділом. Уже за два місяці я вийшов на високий дохід, який допоміг нам видихнути і жити стабільно. Та все це тільки завдяки Насті та її розумінню.
Сьогодні ми обоє дивимося вперед і мріємо про міцну родину з чотирма діточками і жартами вдома. Цей великий спільний план допомагає не опускати руки, вірити в перемогу як на фронті, так і в тилу (робота, дім, родина, цивільне життя).
Анастасія
Ми намагаємося мислити позитивно. Щодня розмовляємо телефоном, жартуємо, підбадьорюємо одне одного, ділимося, як минув день. Намагаємося якомога частіше бачитися, радіємо, навіть якщо виходить лише раз на місяць. Їду до нього з Києва заради цієї однієї доби. Опускати руки не дозволяє наше спільне майбутнє, однакові цінності та бажання, адже ми дуже хочемо збудувати дім і велику дружну сім’ю.
Що ви назавжди зміните у своєму житті (й у стосунках) після війни?
Анастасія
Ми однозначно будемо жити тут і зараз, цінувати час із близькими й одне з одним. Будемо частіше їздити до батьків і просто кохати, адже кохання переможе все!
Катерина та Вадим — депутати Полтавської міськради, які після повномасштабного вторгнення займалися волонтерською діяльністю, а потім стали на захист України у складі ТрО та ЗСУ.
“
Я побачила свого Вадима, який прямував до мене з коробочкою, а за ним позаду йшли друзі. І тут він став на коліно. Я запитала: «Тобі прийшло бойове розпорядження?» Він відповів, що так
Чи вплинули події в країні на ваше рішення одружитися?
Вадим
Напевно, так. Тому що ми багато працюємо, й особисті моменти начебто були «не на часі». Ми довго зустрічалися, разом проживали, тому в наших стосунках ми сумнівів не мали. Але війна пришвидшила процес оформлення шлюбу, змусила замислитися над тим, що є справді важливим у житті.
Катерино, поділіться спогадами про той щасливий день.
Катерина
Я саме проводила на полігоні заняття з тактичної медицини, коли мій побратим із частини зателефонував і сказав терміново збиратися. Дуже швидко, пролітаючи блокпости, ми прибули до волонтерського штабу. Думаю: «Певно, хлопців зараз будемо збирати на передову». Раптом товариш зник, а на ґанку я побачила свого Вадима, який прямував до мене із коробочкою, а за ним позаду йшли друзі. І тут він став на коліно. Я запитала: «Тобі прийшло бойове розпорядження?» Він відповів, що так.
Звісно, я прийняла пропозицію. Але найцікавіше на мене чекало попереду: Вадим сказав, якщо я згодна, то через півтори години зустрічаємося в центральному РАЦСі. Я була шокована: я тільки з навчань на полігоні, під нігтями багнюка, волосся теж не першої свіжості! Але все складалося якимось магічним чином: у салоні краси, в якому завжди повний запис, знайшлося віконце, і мені за 40 хвилин зробили зачіску і манікюр, у подруги ні звідти ні звідси знайшовся гарний відріз довгого фатину (такий собі вельон), з салону мене на червоному BMW забрав хлопець подруги, а під РАЦСом саме в цей час опинився наш улюблений фотограф, який і зробив нам ті чарівні світлини. Ми обмінялися обручками, які сьогодні носимо біля серця.
Все склалося, як у казці. І якби мене хтось запитав, що є для мене ідеальним весіллям, то це було саме наше весілля. Іншого я собі й не уявляю.
Назвіть найяскравіші миті цих шести місяців, які запам’яталися вам найбільше?
Вадим
Важко говорити про яскраві миті в контексті війни, адже більшість із нас досі живе 24 лютого. Єдиний позитивний момент — наше одруження і можливість побачитися після довгої розлуки. Коли ми просто змогли посидіти за кавою і поговорити, а всі інші проблеми поставити на паузу.
Катерина
Такою миттю-феєрверком, окрім нашого весілля, стала також ця поїздка до Львова. І я зовсім не перебільшую. Тому що завдяки цій фотосесії ми побачилися з чоловіком. Ніколи не забуду ту мить, коли я одягнула під берці цю ніжну коротку сукню. Дякуємо вам за весільний подарунок, справжній медовий місяць: спільна ротація до Львова стала для нас найромантичнішим побаченням у житті.
Як ви зараз підтримуєте одне одного у найтяжчі миті?
Катерина
Любов і розуміння того, що ми є одне в одного, і є великою підтримкою. Ми ніколи не ниємо у слухавку, завжди нормально реагуємо, коли хтось із нас втомився і не має сил говорити. Також нас дуже підтримують спільні плани: щодо відбудови країни, виховання наших дітей.
Ми з чоловіком дуже цікавимося місцевим самоврядуванням та розвитком громад і мріємо, коли зможемо повернутися до своїх проєктів. Але так само спільно ми вирішили, що служба в ЗСУ — це те, що потрібно нашій країні в цей період найбільше.
Сьогодні ми повернулися у квітково-цукерковий період: тільки-но з’являється інтернет, і тобі надходить на телефон «Я тебе кохаю», «Ти в мене найкраща», «Я за тобою сумую». Це завжди викликає посмішку.
Вадим
Допомагає внутрішня мотивація і розуміння того, що у нас немає іншого шляху, як захищати свою землю. Допомагає усвідомлення, що вдома чекає кохана дружина. Якщо раніше я більше думав про роботу, то зараз мрію про велику родину. Звісно, її дзвінки й листування теж підбадьорюють, я відволікаюся від того середовища, в якому перебуваю зараз.
Як довго від початку війни ви не бачилися? Яким було це перше побачення?
Вадим
Ми не бачилися два місяці, доки я перебував під Бахмутом. Це моя перша ротація і наше фактично перше побачення — ось тут, у Львові. Я наче потрапив сюди з іншого виміру, де розбиті будинки, нічого не працює, чути постріли, люди психологічно чумні, на жаль. Але ми приїхали до Львова, розслабилися, випили кави в улюбленій кав’ярні. Ми щасливі, що нам взагалі випала така можливість.
Катерина
Ця поїздка до Львова назавжди закарбується у нашій пам’яті, бо ніколи раніше так надовго ми не розлучалися. Скажу чесно, проводжаючи його, я себе налаштовувала, що ми побачимося аж на Новий рік, десь глибоко в серці вірила, що ближче до осені має бути ротація, але боялася навіть вимовити це вголос.
І тут ця поїздка. Ми їхали в потягу на одній полиці. І неважливо, який ми дивилися фільм, головне — разом, серденько до серденька. Вулицями Львова йшли повільно, не поспішаючи, цінували кожну хвилинку. Трималися за руки, пили каву і були неймовірно щасливими.
Катерина, як це — бути дружиною військового, який захищає країну на війні?
Катерина
Ніколи не задумувалася про це, адже не уявляю, щоб мій Вадим обрав для себе інший шлях у такий період. Думаю, йому складніше бути моїм чоловіком (Сміється.) Ми часто жартуємо щодо того, що в сім’ї має бути військовим хтось один, тоді щонайменше хтось завжди є вдома. Але він також знає, що я б інакше не змогла.
Сьогодні бути українцем дуже відповідально, кожен на своєму місці виконує важливу роль. Тому тримаймо стрій і з завзяттям крокуймо разом до перемоги!
Що вам допомагає підтримувати стосунки на відстані, чи є у вас свої маленькі ритуали?
Вадим
Під час екстрених ситуацій люди розкриваються інакше, і часто загострюються позитивні чи негативні аспекти спільного життя. Якщо до цього стосунки були побудовані правильно, то це випробування сім’я витримує. Якщо ж були тріщини й раніше, то у разі колосальної емоційної загрози союз розвалюється.
Можу сказати, що наш фундамент міцний і проблем у нас точно немає. І не варто забувати, що ми на одній хвилі: ми обоє військові. Тому добре розуміємо потреби і проблеми одне одного.
Катерина
Зараз цінується кожна крихточка, хоча дотримуватися якихось традицій сьогодні складно. Комусь це може здатися занадто простим, але для нас є дуже символічною тема кави, адже завдяки їй ми й познайомилися. Вадим дуже любить каву, а я на той час мала маленьку затишну кав’ярню в центрі Полтави. І так до сьогодні: він п’є капучино з двома ложками цукру, а класичний або капуоранж влітку. Наша маленька, але дуже тепла традиція.
*Висловлюємо подяку всім командирам і представникам місцевої влади, які сприяли участі наших героїв у зйомці спецпроєкту, та особисто: командиру 4-го стрілецького батальйону в/ч****, полковнику Погорєлову Олександру Петровичу, командиру військової частини А****, підполковнику Козеру Віталію Івановичу, командиру військової частини А****, полковнику Курку Валерію Бориславовичу, начальнику Полтавського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, полковнику Логвіненку Олександру Володимировичу, начальнику Полтавської обласної військової адміністрації Луніну Дмитру Сергійовичу.
Редакція видання ELLE висловлює щиру повагу та глибоку подяку всім захисникам нашої вітчизни.
